Ливингстон Ларнед
БАТЬКО ЗАБУВАЄ
«Послухай, синку: я кажу це зараз, коли ти спиш…
Ось про що я подумав, синку: я був дуже суворий із тобою. Я вилаяв тебе, коли ти збирався до школи, оскільки замість того, щоб вмитися як годиться, ти ледь торкнувся обличчя рушником. Я насварив тебе за те, що ти не чистиш черевики. Я сердито гримнув на тебе, коли ти кинув речі на підлогу.
За сніданком я теж знайшов, за що тебе посварити. Ти щось розливав. Ковтав їжу великими шматками. Клав лікті на стіл. Намазував надто багато масла на хліб. А коли я поспішав на поїзд, а ти, йдучи гуляти, обернувся, помахав мені рукою і крикнув «До побачення, тату!», я ж, похнюпившись, кинув у відповідь: «Розправ плечі, не горбся».
Увечері повторилося те саме. Простуючи вулицею, я побачив, як ти стоїш навколішки і граєшся в кульки. На панчохах вже утворилися дірки. Я принизив тебе перед твоїми друзями, коли ти брів поперед мене до нашого дому. Панчохи були дорогими, якби ти заплатив за них сам, то був би обачнішим...
Пам’ятаєш, згодом, коли я читав у бібліотеці, ти несміливо увійшов і подивився на мене з якимось болем в очах? Я кинув на тебе погляд поверх газети, незадоволений, що мені заважають. Ти нерішуче стояв у дверях. «Чого ти хочеш?» - пробурчав я.
Ти нічого не сказав, лише стрімко кинувся до мене, обвив руками мою шию і поцілував… А потім ти пішов, і я чув, як ти піднімався сходами.
І в цю мить, синку, газета впала в мене з рук, і мене охопив моторошний, паралізуючий страх. Що ж зробила зі мною звичка? Звичка вичитувати, вишукувати помилки, робити зауваження. Це моя нагорода тобі за те, що ти хлопчисько. Це не тому, що я не люблю тебе, а тому, що надто багато очікую від дитини. Я оцінюю тебе мірками своїх років…
Але завтра я буду справжнім батьком. Я буду твоїм справжнім другом, буду страждати, коли ти страждаєш, і сміятися, коли ти смієшся. Я прикушу язика, коли з нього будуть ладні зірватися нетерплячі слова. І буду повторювати як заклинання: «Це всього лише хлопчик, маленький хлопчик!»
Боюсь, я уявляв тебе дорослим чоловіком. Тепер, коли я дивлюся на тебе, синку, а ти стомлено згорнувся у своєму ліжечку, я бачу, що ти все ще дитина. Ще вчора мати носила тебе на руках, і твоя голівка лежала в неї на плечі. Я вимагав від тебе багато, надто багато».
(У. Лівінгстон Ларнед) https://www.youtube.com/watch?v=IlqIPHyU07Y&t=44s
